В історії розвитку хребетних амфібії, або земноводні, були пер­шими, далеко не досконалими наземними тваринами з дуже обме­женими можливостями поширення на суші.

Дорослі амфібії більшу частину свого життя проводять у воді або тримаються по­близу водойм, у вогких місцях, їх дуже просто збудовані легені не забезпечують повністю обмін газів, і функцію дихання виконує також і шкіра, а це можливо лише при умові достатньої вологості. Личинковий розвиток амфібій, як правило, відбувається у воді.

Амфібії представлені порівняно невеликою кількістю видів дрібних форм, які розподіляються між такими трьома рядами:

ряд хвостаті, до яких належать тритони, саламандри, амблі­стома та ін.;

ряд безхвості — земляні жаби, водяні жаби та ін.;

ряд безногі — невелика група червоноподібних амфібій що риються в землі і в зв'язку з цим втратили кінцівки (черв'яки) безногі живуть у тропічному поясі Америки, Африки, Індії.

Шкіра амфібій гола; містить значну кількість багатоклітинних залоз, що виділяють слиз; у багатьох секрет шкірних залоз отруй­ний. Шкіра має багато кровоносних судин, що зв'язане з її дихаль­ною функцією. Від підлеглої мускулатури шкіра в багатьох місцях відокремлена великими лімфатичними просторами. Амфібії періо­дично линяють, скидаючи старий епідерміс, як тріснутий чохол.

Внутрішній скелет характеризується рядом особливостей, що розвинулися в зв'язку з переходом до наземного способу життя. В хребті з'являються два нових відділи, яких не було в риб і які характерні для наземних хребетних,— шийний і крижо­вий. В результаті хребет поділився на чотири від­діли: шийний, тулубовий, крижовий і хвостовий.

Череп сучасних ам­фібій містить багато хря­щових і небагато кістко­вих елементів.

У амфібій є: парні носові, лобні і тім'яні кістки; з боку черепної коробки (в слуховій ділянці) ле­жить парна луската кістка (os squamosum). Під нюховою ділянкою розміщений парний сошник (vomer).

Язик мускулистий і в різних амфібій різної форми.

У порожнину рота у амфібій відкриваються протоки слинних залоз, секрет яких служить для змочування поживи (прямої) кишки перетворений у клоаку, куди відкриваються протоки сечостатевої системи.   

Органи дихання амфібій: зябра властиве личинкам усіх сучасних амфібіям, усе життя яких проходить у воді. У решти амфібій в дорослому стані функцію дихання викону­ють легені і шкіра. Легені амфібій примітивні.

В деяких хвостатих амфі­бій є більш чи менш довге дихальне горло.

Cерце амфібій, як відзначалося, складається з двох тонкостінних передсердь і загального мускулистого шлуночка.

Амфібії походять від давніх кистеперих риб, плавальний пузир яких перетворився в орган повітряного дихання — легені, а плавці стали настільки масивними, що ними можна було користуватись як лапами. Ці дві особливості і стали основною передумовою для виходу на сушу. Амфібії з'явилися уже в девоні і досягли надзвичайного розквіту в кам'яновугіль­ний період.

Типовими представниками найдавніших амфібій кам'яновугільного періоду є стегоцефали, або панцирноголові.

Стегоцефали дали початок сучасним амфібіям, а також вищим хребетним — давнім рептиліям, або плазунам.