Найбільша кількість видів цього класу мешкає в морях і океанах, менша частина — у прісноводих водоймищах. На суші двостулкові молюски не зустрічаються. Донні малорухливі тварини. На глибині 100-200 м. за біомасою і густиною популяцій часто складають велику частину донної фауни. Типовий представник класу — беззубка, або жабурниця, перлівниця тощо.

 Рис. 65. Схема будови беззубки (черепашка і мантія вилучені): 1 — лінія, по якій обрізана мантія; 2 — м'яз-замикач; 3 — ротові лопаті; 4 — нога; 5 — зябра; 6 — права частина мантії; 7 — ввідний сифон; 8 — вивідний сифон; 9 — задня кишка.

  Мешкає в стоячих або поволі поточних водах, повзає по мулистому або піщаному ґрунту. Тіло молюска двосторонньо-симетричне, покрите черепашкою, що складається з двох стулок, сполучених між собою еластичною зв'язкою і м'язами — замикачами. Завдяки скороченню м'язів стулки закриваються. Коли м'язи розслаблені, стулки залишаються напіввідкритими унаслідок натягнення зв'язок. Черепашка молюска завдовжки до 20 см., утворюється в результаті секреції клітин мантії, звичайно тонкостінна, всередині з перламутром. Голова редукована, і тіло складається з тулуба й ноги. Замкових зубів немає (звідси назва). Нога сильно сплюснута з боків і служить не тільки для повзання, але й для риття піску або мула. Швидкість пересування беззубки — 20-30 см/год.

  Нервова система складається з трьох пар нервових вузлів, які пов'язані між собою нервовими волокнами. Органи чуття у двостулкових молюсків розвинені досить слабо. Щупальця та очі на передньому кінці тіла відсутні. Іноді очі розташовані по краю мантії або по краях сифонів. Є органи рівноваги, дотику й хімічного чуття. Кровоносна система складається з серця, розташованого на спинній стороні тіла й судин, які виходять із нього, з них кров виливається в щілини між внутрішніми органами. Дихання здійснюється за допомогою зябер, які знаходяться в мантійній порожнині. Живиться малорухлива беззубка пасивно. Мантія її, зростаючись на задньому кінці тіла, утворює два сифони: ввідний (нижній, зябровий), і вивідний (верхній, клоачний). Через зябровий сифон вода поступає в мантійну порожнину і омиває зябра, чим забезпечується дихання. З водою приносяться різні найпростіші, дрібні рачки, одноклітинні водорості, залишки відмерлих рослин. Відфільтровані харчові частинки потрапляють у травну систему через ротовий отвір у стравохід, потім у шлунок і кишечник, де піддаються дії ферментів. У беззубки добре розвинена трилопатева печінка, протоки якої впадають у шлунок.

  Видільна система представлена двома нирками, протоки яких відкриваються в мантійну порожнину.

  Беззубки різностатеві. Яйця відкладаються в зябра. Після запліднення з них розвиваються личинки — глохідії (до 600 тис.), які виштовхуються молюском через вивідний сифон. Якийсь час личинки парять у воді, потім прикріпляються до зябер або плавників риб, де ростуть, живлячись за рахунок господаря. Через декілька тижнів молодий молюск, що сформувався, покидає тіло господаря і падає на дно. Таким чином, розвиток буззубки пов'язаний з тимчасовим паразитизмом.

  Значення двостулкових. Двостулкові молюски мають значення як джерело перламутру й перлів. Вони також є фільтраторами. Устриць здавна вживають в їжу. До їстівних молюсків відноситься також далекосхідний гребінець і мідія. М'ясо та черепашки беззубок йдуть на корм домашнім тваринам. Шкідливий представник класу двостулкових молюсків — корабельний черв'як. Він руйнує дерев'яні корпуси кораблів, палі пристаней тощо.